Котельва

Музика Івана П’явки                                                       
Слова Василя Костюка

Котельва, Котельва! Мій вишневий, захлібнений краю,
У обіймах твоїх нові обрії бачаться нам.
На розлогих полях вежі ранки на плечах здіймають.
Оживає у нас героїчна твоя давнина.
То не спалах пожеж ллється в шиби твої серед ночі,-
Факел миру й добра із земних ми дістали глибин.
І сіють теплом материнські усміхнені очі,
Хоч гірчить на вустах давніх втрат незів’янний полин.

Котельва, Котельва! Ти на поклик суворий Богдана
Висилала сотні героїчних своїх козаків,
Бо боліли тобі України роз’ятрені рани,
Живив серце вогнем справедливий до ворога гнів.
Ми чужинські сліди заорали в степу після бою.
Тільки пам’ять жива про синів, котрі в вічність пішли.
Партизанські стежки ще видніються межи сосною*.
Обеліски крізь час у єдинім салюті звелись.

Котельва, Котельва! Не шукаю у світі едему.
Із тобою ділю свою радість, тривогу і сум.
До схід сонця встаю поклонитися хлібу твоєму.
І синівську любов на олтар твій щоденно несу.

*Сосни, посаджені С. А. Ковпаком весною 1918 року,
 входять в зону Ковпаківського лісопарку.

                                         Земляки, земляки…

Музика Катерини Планіної                                          
Слова   Василя Костюка

Я куди б не поїхав, і куди б не закинула доля,
В яких нетрях чужих не прийшлося б топтати стежки.
На морських берегах чи на лоні широкого поля –       2 р.
Зустрічаю скрізь вас, дорогі ви мої земляки.

Земляки, земляки, скільки вас розбрелося по світу!
Та чи  в кожного згадка про рідну оселю сплива?
Котельва, Котельва, наче мати, від нас всіх зачекалась привіту     2 р.
І про кожного з вас в неї пам’ять навіки жива.

Людству благо творять і ваш розум, і вмілі руки,
Та до кого йдете, коли серце вам мліє, болить?
Коли вже не дістатись, щоб в рідне віконце постукать,   2 р.
Де чекають на вас, і вогонь непогасно горить.

Земляки, земляки, стежка жде вас до рідного дому,
Де чекають від вас дорогих, хай коротких вістей.
І вгамується біль, і спаде з ваших пліч тяжка втома,   2 р.
Світла віра у краще у ваших серцях проросте.

Земляки, земляки, чарку вип’ємо, разом поплачем,
Пригадаємо все що в житті пережить довелось,
Нових зустрічей знову будемо щиро чекати й  терпляче,    2 р.
Бо у рідній землі наше цупко коріння сплелось!


Санкт-Петербург – Котельва, 2013 р.    

               

Юності медовий цвіт

Музика Катерини Планіної                                          
Слова   Василя Костюка

Чом так  стежку рано припорошила?
Спів  бджоли ледь чується із віт.
Моє серце чуле розтривожила,
Голова схилилася на пліт.
         Приспів: Приходжу ввечері, приходжу вранці я,
                         Голублю з ніжністю чудовий цвіт.
                         Мовчить акація, струнка акація,
                         Моєї юності медовий цвіт.
Що таке, красуне моя, сталося?
І мене вже іній покрива.
Розійшлись ми, не попрощалися,
А тепер чи знайдуться слова.
         Приспів
Не питай, як доля моя склалася,
Бо забракло сліз мені чомусь.
Ми з тобою так й не привіталися,
Дай до тебе ніжно пригорнусь.
         Приспів

Ми велика рідня

Музика Катерини Планіної                                          

Слова   Василя Костюка

Сядьмо всі за столом, і наллємо по вінця.

Ми велика рідня, ми  усі українці.

У руках задзвенить голосистий кришталь.  2 р.

І так легко нам жить,  дивитися вдаль.

Слава! – лине довкіл, і лунає: «Віват!»

На столі хліб і сіль, і тут кожен з нас брат.

Вип’єм, браття, до дна, чари повні по вінця,   2 р.

Що ми є українці,  і  за те, що ми є.

Що ми браття  по духу, що ми браття по крові,

Щоб жили ми усі у добрі і любові.

Підіймемо чарки - доля б краща була,    2 р.

Щоб навіки віків Україна цвіла.

 Санкт-Петербург – Котельва, 2013 р.        

Бринить весни струна

Музика Івана П’явки                                                       

Слова Василя Костюка

Бринить в мені весни струна,
На сповідь душу навертає.
А ти зворушлива, ясна,
Немов того не помічаєш.
Ішов до тебе крізь світи,
І не шукав мілкого броду,
Щоб юним серцем осягти
Твою невиспівану вроду.
Тягнусь, мов парость весняна,
Я до тепла твого і світла.
О, так багато треба нам,
Щоб у душі любов розквітла.

 Грудень 1984 р.