КРАЄЗНАВСТВО  - ЙОГО ПОКЛИКАННЯ

 Існує якась закономірність, що дар і усвідомлення необхідності зберігати найцінніше з нашого минулого і  передавати його    наступним поколінням  дається не кожному. Ним  наділені лише люди з особливими якостями душі і серця. Такою особистістю є наш земляк, знавець історії краю Василь Костюк.

       Про значний внесок у  висвітленні  подій багатовікової історії рідного краю Василя Кириловича у передмові до книги «Край Дикого Поля» Петро Ляш, член Національної спілки журналістів України, писав: «Історія глибока, аж отерп». Зі слова поета можна віднести і до Котелевщини, історія якої сягає тисячолітніх глибин. Вона вмістила багато й величного, й гіркого. От тільки виміряти весь той обшир минувшого дуже  й дуже нелегко. За плином часу багато забулося, адже людська пам’ять не така й вже й тривка, а документальних свідчень надто обмаль. Та й ті, що збереглися, ще чекають своїх дослідників. Хто серйозно цікавиться історією, вже звернув увагу на майже повну відсутність наукових праць про минуле нашого краю (окрім, звичайно, Більського городища). Очевидно, це пояснюється тим, що тривалий час (аж до 1930-х років) Котелевщина входила до Харківської спочатку губернії, потім області. Тому численні історичні документи зберігаються здебільшого в харківських архівах.  Нині ж наш район  належить до Полтавської області. От і  виходить,  що харківські архівісти не зацікавлені вводити в науковий обіг матеріали про «чужу» їм Котелевщину, а полтавські дослідники,  певне, ще не скоро доберуться до тих матеріалів…"

            За таких умов важко переоцінити майже півстолітні зусилля Василя Костюка, спрямовані на дослідження історії. Краєзнавство для колишнього журналіста районної газети «Народна трибуна», якій віддав 40 років творчої діяльності, стало, по суті, другим покликанням. Пошук документів про минуле Котелевщини він вів в архівах, музеях, історичних бібліотеках Полтави  і Харкова, Охтирки і Києва, Москви  і Санкт-Петербурга, записав спогади сотень земляків.

         Зібрані ним свідчення лягли  в основу численних публікацій в періодичній пресі та спеціалізованих виданнях.

Авторський колектив (Ігор Корост, Анатолій Охріменко, Лариса Охріменко, Василь Костюк, Наталія Старокожко, Микола Пшинка, Олег Шапорда, Олексій Коротя та нині покійні М.Д. Борисов і П.Я. Гавриш) - лауреат премії Полтавської обласної ради імені Петра Ротача у номінації «Історичне краєнавство», 2020

↭↭

Котелевська фортеця

             Споруджена в луці річки Котельва. Мала п'ятикутну форму. Її укріплення складалося із глибоких ровів та високих, оточених із трьох сторін річкою, земляних валів, які називалися у Котельві барканами. На них розставляли великі плетені лозяні кошики, заповнені землею. При зіткненні їх утворювались зручні амбразури. З чотирьох сторін стояли великі дерев'яні башти з важкими воротами. На прощі, огородженій валом, уміщалосая 200 дворів і 2 церкви. 8 лютого 1709 року шведські війська завдали шкоди укріпленню. Але вже у 1718 році воно мало пристойний вигляд. Відновлювали земляний вал. З середини міста були подвійні дерев'яні стіни, засипані землею. Довжина огорожі фортеці приблизно дорівнювала 1453 м, товщина у верхній частині – 2,55 м. Зверху стояли тури – кошики, засипані землею. Фортеця мала чотири ворітні (проїзні башти) висотою  5,4 м, шириною – 4,32 м кожна, які разом із кутовими бастіонами – захисними спорудами п'ятикутної форми, що складалися із земляних валів, посилювали потужність фортеці.

              На бастіонах стояла фортечна артилерія. Укріплення за даними 1768 р. утримувалось у доброму стані. Фортечні стіни зводилися по нинішніх вулицях Берегова та Першотравнева.

                                                         Збірка «За брамою віків» (2001)

↭↭

Вулиці в Котельві. Як вони виникли і хто їх назвав

    …Котельву повністю знищила  татарська орда у 1240 році. Але хутори поступово відродилися. Вони розвивалися в урочищах  Діброва, Рокитне, Савинці, Свидки, Могили тощо. Початок об’єднання цих хуторів, формування сучасного центру, на мою думку, розпочалося після 1650 року, коли у луці річки Котельва виникла потужна п’ятикутної  форми фортеця з дерев’яними стінами, валом і оборонним ровом. До неї потяглися дороги від хутірців, які виростали як за рахунок місцевого населення, так і вихідців із-за Дніпра та Сіверщини.

 За часів козаччини Котельва мала добре озброєних захисників, які надійно обороняли край від нападників. Як військова і адміністративна одиниця вона поділялася на дві сотні, а ті в свою чергу, - на десятки. Поступово знать (ремісники) заселяють зручні місця на підставах до фортеці…

                                                                           Збірка «Від роду до роду»  (2004)

ЧИТАТИ ЗБІРКУ ПОВНІСТЮ

↭↭

На краю Дикого Поля

      Котелевщина в історичному плані викликає живий інтерес у допитливого краєзнавця, адже майже вся розташована  на краю званого Дикого Поля. По один бік Ворскли лежали землі Переяславського, Сіверського князівств, а по інший – йшов незаселений степ, куди часто заходили половці.

       Та в пізні часи, коли татаро-монгольські полчища покорили Київську Русь, життя в цьому краї не завмерло. Доказом цього є численні археологічні знахідки на території Котельви, її околицях на Більську. Коли Велике князівство Литовське розширило свої володіння аж до Путивля, Котелевщина знову виявилася на межі. І в наступні роки лишилася за межами  Московської держави. Та й Річ Посполита не поспішала накласти лапу на ці землі, хоч господарювали поляки в Більську…

                                           

                                                        Збірка «Котелевщина. Нариси з історії» (2007)

↭↭

Котельва

       Котельва – селище міського типу (1971 р.), центр Котелевської селищної ради і однойменного району. Знаходиться в північно-східній частині Полтавської області за 65 км. від обласного центру і за 35 кілометрів від залізничної станції. Займає 2687.1 га.

     Щодо походження назви селища версій багато. Одні дослідники стверджують, що походить вона від однойменної річки Котельва. Інші переконують, що селище знаходиться у глибокій впадині, котра схожа на котел з водою, звідси і назва пішла. А ще переказують, що місцеві козаки закатували жорстокого князя Льва Глинського, який володів землями у потойбічні Ворскли і хотів їх поневолити. Тому поселення спочатку носило назву Кати Льва. Правда, є думка, що назву цю могли принести вихідці (переселенці) з невеличкого буковинського села Котелеве.

     Та як би там не було, а селище під цією назвою згадується вже у 1552 році…    

                                                        Збірка «Край Дикого Поля. 

                                                          Нариси з історії Котелевщини» (2009)

                                        ↭↭

    Шостачин колодязь

   Давно минули ті часи, коли довгі валки чумацьких маж, важко поскрипуючи, з Калантаівського щляху заповзали вужем  у Котельву, везучи сіль із Криму чи рибу з Дону. А ще – надію на покращення добробуту багатьох родин, радість зустрічі з близькими після довгої розлуки.

    Серед тих чумаків був і він, Шостака. Не можна сказати, що мав чоловік від свого промислу великі достатки, але й по заробітках ніхто із сім’ї не ходив.

    Було, скине дома частину солі чи риби і їде далі в Охтирку – полкове містечко, бо там більше мав шансів збути товар.

    Того року повернувся з далекої дороги пізно. Невдачі одна за одною переслідували  в дорозі. То сарана пастівники на шляху геть знищила,  і насилу вдалося зберегти волів, то ледве відбились від злодіїв…

    Отож по приїзді додому навіть не залишився на ніч, а зразу рушив на Охтирку. Поминув останні двори, виїхав у степ. Та притомлені, виснажені тяжкою дорогою, воли потребували відпочинку. Тому й зупинив мажу біля озера В’юнне, повів худобу на водопій.

    На самому березі під волом провалилася земля. Чумак довгим ножем розкопав її. І аж ахнув, побачивши на дні невеличку діжечку. У ній були золоті монети. Того ж дня Шостака не поїхав до міста, а повернувся додому, через кілька днів зачули в Котельві: «Шостака купив в Охтирці корчму і хури чумацькі продає, де він стільки грошей набрав?»

     Шостака на місці знахідки викопав криницю, поставив зруб вербовий. Згодом цю криницю освятили. У посушливі роки віруючі Вознесенського приходу ходили сюди з хрестами прохати в Бога дощу. Ще біля неї зустрічали ікону Охтирської Божої матері. До речі, цю ікону для Охтирського монастиря написав іконописець із Котельви Петро Рогуля.

    

                                                                                           Збірка «Чиста криниця» (2013)

                                       ↭↭

Серп і молот, смерть і голод…

       Важко, боляче дивитися очі тим, хто в дитячі роки стояв на межі життя і смерті. Не по собі було слухати матерів, на чиїх руках помирали, згасали, мов свічечки, їхні кровиночки-діти.

      Мабуть, не було у районі такого села, де б не господарював у ті чорні дні, місяці пан голодомор - винахід більшовиків-ленінців.

      Та що мої слова. Хай говорять ті, кому пощастило вирватися із чіпких лабетів смерті. Спогади декотрих збереглися у моїх старих записниках...

Збірка «Великий перелом (з історії Котелевщини 1917-1947 рр.)» (2015)

Книга знаходиться у

                                       ↭↭
СТАТТЯ В.К.  Костюка (читати):

КОТЕЛЬВА ТАК І НЕ СТАЛА ПРОМИСЛОВИМ МІСТЕЧКОМ

ВІДЕОРЕПОРТАЖ (дивитись) 1967 року "Ось яка тепер стала Котельва", текст репортажу написаний В.К. Костюком